Мені байдуже, що люди скажуть Тетяна Цой Білка

У книзі ви знайдете художньо-документальне відображення життя трьох поколінь жінок однієї української родини в період з 1900 по 1960 роки, на які припадають найважчі сторінки історії України – Перша світова війна, революція 1917 року, Друга світова війна, політичні репресії. Як вижити в круговерті подій, зберегти свій генофонд, через помилки, поневіряння і зраду відновитися самій і відшукати кохання? Головна героїня Люся стоїть перед вибором – озиратися на пересуди людей чи шукати своє щастя…

Колись давно, ще в минулому столітті, маленька дівчинка, яка жила в невеликому, забитому Богом селі, мріяла про те, що коли виросте, обовязково розкаже всім охочим про життя сільських українських дівчат, жінок і бабусь – важке і безпросвітне, але високодуховне і жертовне, про жіночі долі, що перемелювалися в жорнах лихоліть, воєн і революційних потрясінь, та залишалися чистими і вірними своїм ідеалам і любові до рідних людей і свого краю. Перед вами книга, яка втілила дитячі мрії авторки – розповісти про життя і побут сільських українок трьох поколінь в часи становлення радянської влади, фашистської окупації і післявоєнного соціалізму. Але основним лейтмотивом, що проходить червоною ниткою, є кохання – як виклик сірій буденності, як паросток, що пробивається крізь асфальт, як вода для спраглого в пустелі. Кохання дає наснагу до життя,народження і виховання дітей, продовження свого роду і генетичного коду нації. Герої в книзі – справжні, їхнє життя, добрі справи і помилки – теж.