Посмертні записки Піквікського клубу. Чарлз Діккенс. А-ба-ба-га-ла-ма-га

1836 року лондонське видавництво «Чепмен і Голл» на­дру­кувало перші випуски «Посмертних записок Піквік­ського клубу», молодий автор яких сховався під псевдонімом «Боз». Тоді, мабуть, ще ніхто не думав, що цьому творові судилося стати визнаним шедевром світового гумору й сатири, що головні його персонажі — симпатичний дивак Семюел Піквік, його дотепний слуга Сем Веллер та їхні численні приятелі й знайомі — стануть улюбленими літературними героями англійських читачів, а публікація твору відкриє шлях до світової слави видатному англійському письменнику Чарльзу Дікенсу, чиєму таланту, зокрема, віддавали належну шану Тарас Шевченко та Іван Франко.

«Посмертні записки Піквікського клубу» (1836) — це перший роман англійського письменника Чарльза Діккенса. Книга, що має форму фіктивних "посмертних записок" головного героя, містить гумор, сатиру та гострі соціальні коментарі.

Роман розповідає про пригоди арістократичного джентльмена Сэмюеля Піквіка, який разом з групою друзів — колоритними персонажами на чолі з містером Вардлом, доктором Тупменом і спортсменом Снуодграссом — вирушає в подорожі по Великій Британії. Вони потрапляють у різноманітні комічні ситуації, що висміюють різні аспекти британського суспільства того часу.

Це була перша велика публікація Діккенса, і вона принесла йому славу. Роман вирізняється багатством персонажів, дотепними діалогами та інтересом до деталей побуту, що стало характерним для більшості його наступних творів.

«Посмертні записки Піквікського клубу» є не тільки комічним, але й проникнутим соціальними темами, які згодом стали важливими в творчості Діккенса, зокрема, проблема класових відносин, корупції та соціальної несправедливості.