Для домашнього огнища. Вибрані твори. Іван Франко. Відомі та незвідані. Рідна Мова

В історії літератури спадщина Івана Франка (1856–1916) посідає особливе місце, адже письменникові тексти за силою мистецького вияву та впливу на суспільство можна порівняти лише з найвищими досягненнями людського генія. Таких авторів одиниці. Художній світ Івана Франка непересічний, завжди зосереджений на обстоюванні людської гідності, багатий на несподівані сюжетні лінії та сильні літературні характери.

У цьому виданні надруковано чи не найпомітніші психологічні твори класика: повість «Для домашнього огнища», новелу «Сойчине крило», оповідання «Терен у нозі», драму «Украдене щастя». Вони показують приховані механізми людських учинків, розкривають складний внутрішній світ героїв, порушують багато морально-етичних питань. І відповіді на них не такі прямолінійні, як можна було б сподіватися. Франкові тексти відбивають суспільні виклики кінця ХІХ — початку ХХ століття, але звучать по-сучасному, бо зачіпають проблему сутності людини як феномена взагалі. 

Іван Франко — Майстер, що високохудожньою мовою показав, як людина береже та губить гідність, бореться і здається, сподівається, кається, любить і страждає, шукає, знаходить і втрачає своє місце в цьому світі. Його твори неповторні, сповнені гуманізму й несуть нам надію.

Про автора :

Іван Франко - знаменитий український письменник, поет, драматург, публіцист. Якщо хто в Україні і заслуговував стати лауреатом Нобелівської премії, так це точно Франко. Такі відгуки залишають про нього сучасні критики. Франко народився 27 серпня 1856 року. Батьки дбали про те, щоб їхній син отримав гідну освіту. У 1875 році письменник починає навчання у Львівському університеті і приєднується до гуртка москвофілів. Тоді ж автор друкує свої поетичні твори в періодиці. У 1877 році під час роботи в редакції "Друг" Франко та інші його колеги були заарештовані за політичними мотивами. Через 9 місяців письменника випустили, проте йому було складно повернутися до колишнього життя. Йому не дали закінчити університет і ставилися як до неблагонадійної людини.