В Овідієвих “Метаморфозах”, поемі, яка чи не найкраще живила європейську літературу, мистецтво, культуру загалом, із первісного хаосу, в низці міфілогічних образів-перевтілень, постає перед читачем упорядкований світ і найдивніше в цьому світі творіння – задивлена в зоряне небо мисляча людина.
Метаморфози, або перетворення – частий мотив античних міфів, чиї персонажі зверталися то в зірки, то в гори, то в рослини. У Стародавньому Римі міфи теж повні перетворень: Ромул після заснування міста вознісся на небеса і став богом, Юлій Цезар після смерті злетів кометою і також перетворився в бога. За словами Піфагора, все гине на цьому світі, крім людської душі, і вона здатна змінювати свої фізичні оболонки. Саме цим мудрець пояснював свою відмову від вживання м’яса в їжу. Все постійно змінюється: пори року змінюють один одного, людина переходить з юності в старість, з кожним роком змінюючись, вода випаровується в повітря, а повітря йде в вогонь.
Овідій на прикладі давньої міфології показав, що все життя складається з низки перетворень.








