У маленькому містечку, куди ходить один-єдиний потяг, та й той зупиняється лише на кілька хвилин, у старенькому будинку, в кімнатці за книжковою шафою, живе домовичок Мелетій. Ви ж знали, що в кожній оселі живе домовик? Ні? Але ж принаймні здогадувалися?
Книжка «Сонячні дні домовичка Мелетія» вийшла в серії «Дитяча картинна галерея». Це одне з небагатьох її видань, де слово й образ настільки пасують одне до одного, що врешті зливаються в уяві читача в єдине ціле. Чудові картини Степана Вербещука з їх туманним тлом, розмитими обрисами, м’якими, дещо тьмяними кольорами й багатою палітрою відтінків гармонійно накладаються на повільну, заспокійливу, злегка загадкову мелодію Андрусякової мови. Книжка звучить ніжно та лагідно, ніби мамин голос перед сном, ніби шелест листя в теплому осінньому лісі. Бо ж і казки ці – про маленькі радощі життя, про дивовижне у звичайному.
Як й інші історії Івана Андрусяка, оповідки про Мелетія просякнуті щирістю, добротою і ненав’язливою турботою. Бо ж найбільше домовички тішаться, коли приносять у світ радість.

