Вівці цілі. Євгенія Кузнєцова. Видавництво Старого Лева

Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці.

Яна, аспірантка, що пише дисертацію, вперше після повномасштабного вторгнення повертається в Україну. Вона приїжджає у своє село на новорічно-різдвяні свята. Її родинна хата хоч і виглядає інстаграмно, проте дух покинутості зовсім не приваблює. Відключення світла та холод не додають радості від перебування у сімейному обійсті. Проте їй потрібно виконати завдання — зібрати інформацію про зимові обряди свого регіону для дисертації. Коли ж привабливий художник Максим запрошує на пиріжки з вишнею до своєї господи, дівчина, повагавшись, погоджується. Так починається її пригоди у селі в період від Романа до Йордана. У одній хаті збираються різні люди, намагаючись відчути загублене відчуття радості, єдності й родини. Хоча б лише на свята. І нехай старі традиції перетворилися на предмет академічних досліджень і більше виглядають як рольові ігри, проте вони дають всім змогу зібратися разом.

Загальна інформація

• Авторка: Євгенія Кузнєцова 

• Видавництво: Видавництво Старого Лева. 

• ISBN: 978‑966‑448‑424‑1. 

• Обсяг: приблизно 296 сторінок.  

Сюжет та тематика

«Вівці цілі» — це роман про повернення, застій та рух одночасно, на тлі війни, традицій та особистих виборів.

• Головна героїня, Яна, приїздить до батьківської хати в селі на Київщині, щоб збирати етнографічний матеріал — зимові традиції, обряди тощо. 

• Проте її повернення — не просто академічна експедиція: в атмосфері холодної зими, світла генератора, порожньої хати, де «номінально» має бути затишок, але є покинутість 

• Яна знайомиться із сусідом Максимом і заводить із ним роман — чи то з цікавості, чи то з потреби, чи просто для виживання в часи, коли «час ніби застиг». 

• У романі піднімаються такі теми: війна і її вплив на повсякденне життя людей, пошуки дому і коренів, традиції і як вони змінюються, любов і вибір у нестабільному часі.  

Стиль та атмосфера

• Книга має зимову, трохи іронічну, але водночас тривожну атмосферу — авторка називає її «затишною, але трохи тривожною 

• Використовується образність: «сіріє небо», «шелестять висохлі трави», «мерехтять гірлянди під гул генераторів».  

• Село, хата, ставки традицій — усе це стає сценографією сучасного виклику: як зберегти «цілі» своїх «вівців» (метафора) у часи, коли світ перевернутий. Рецензенти інтерпретують назву як бажання, щоб «вівці були цілі» — тобто щоб людьми, домом, родиною не заволоділи руйнування та розпад. 

Для кого ця книга?

• Для читачів, які цікавляться сучасною українською літературою — особливо темою війни, традицій і села.

• Для тих, хто хоче прочитати інтимну історію про простих людей у великій історії.

• Для тих, хто шукає книгу, яка не просто показує драму війни, а — як змінюється побут, як люди пристосовуються, як живуть.

• Особливо актуальна тим, хто цікавиться зимовими святами, обрядовістю, поверненням додому.