Міс Черіті. Марі-Од Мюрай. Час Майстрів

Черіті Тіддлер — допитлива дівчинка, захоплена природою та наукою. Миші, кролики, жаби та їжаки — постійні мешканці її дитячої кімнати. Спочатку вона їх лише рятує і дресирує, а згодом починає й малювати, розкриваючи в собі талант художниці.

Час летить, двоюрідні сестри Черіті вже заклопотані вигідним заміжжям, а вона досі малює гриби, круків і мишенят. Місіс Тіддлер і гадки не має, що дочка продала свої малюнки виробнику листівок, та ще й замислила самотужки видати власну книжку. Яка неприпустима для юної леді поведінка!

Натхненням для роману «Міс Черіті» стала історія життя Беатрікс

Поттер — відомої письменниці, художниці та натуралістки. Її казки про кролика Пітера й досі популярні в усьому світі.

У ХІХ столітті вважали, що єдиною життєвою метою дівчини з шанованої родини мусить бути шлюб. Про академічну освіту, власну прибуткову справу чи бодай якусь самостійність не могло бути й мови. Тож шлях до успіху й незалежності Черіті Тіддлер, як і її прототипки Беатрікс Поттер, був геть непростим.

Ця розповідь, у якій сплелися реальне і вигадане життя, змальовує історію неймовірної людини, наділеної великою наполегливістю.

«Мій роман “Міс Черіті” — це данина шани творчиням ХІХ століття, їхній залізній силі волі, завдяки якій вони прокладали свій шлях у світі, яким правили чоловіки. Та я ніяк не могла обрати доречну постать для наслідування — Джейн Остін, графиня де Сеґюр, Шарлотта Бронте чи Жорж Санд? Аж тоді я згадала про біографію, яку мені подарували десь за двадцять п’ять років до того, — «Маленький світ тварин Беатрікс Поттер» від Маргарет Лейн. Я перечитала її й була зачудована.

Це — правдива історія про життя героїні у тій вікторіанській Англії, яку я щиро люблю. Тож я перетворила справжню історію життя на вигадану автобіографію — життєпис Черіті Тіддлер, героїні, яка дуже нагадує мені мене: маленька дівчинка, замкнена в зачарованому колі, якій поволі, крок за кроком удається ствердити своє право на існування на очах оточуючих. Вона цього досягала завдяки малюванню, а я — завдяки письму».

Марі-Од Мюрай